ОБЕРЕЖНІСТЬ – ЗАПОРУКА БЕЗПЕКИ ДИТИНИ - Пам*ятки для населення - Каталог статей - НМЦ ЦЗ та БЖД Закарпатської області
Головна » Статті » Пам*ятки для населення

ОБЕРЕЖНІСТЬ – ЗАПОРУКА БЕЗПЕКИ ДИТИНИ

В результаті надзвичайних ситуацій страждають не тільки дорослі, але часто і діти. З усіх подій, так чи інакше пов'язаних з дітьми, хотілося б навести кілька випадків, на перший погляд, не характерних, але здатних привести до сумних наслідків.

Перший випадок - так звані дитячі двері. Суть справи в наступному. Часом в рятувальні служби телефонують схвильовані батьки і повідомляють про те, що їх маленька дитина закрила вхідні двері квартири зсередини. Мовляв, мама (або тато) вийшла «буквально на хвилинку», щоб викинути сміття, як за її спиною улюблений малюк закрив вхідні двері. Вік цього крихти звичайно від одного року до трьох років.

І занепокоєння батьків, та й рятувальників досить зрозуміло: адже малюк у такому віці може накоїти що завгодно. А коли батьки намагаються пояснити через двері, що потрібно клямку замку відсунути назад, він цього просто не розуміє.

Вчинок дитини в даному випадку цілком зрозумілий: він тільки починає пізнавати світ, і йому цікаво абсолютно все. І на перше місце для нього, у віці від одного до трьох років, виступає «світ речей». Дитина намагається доторкнутися до всього, що його оточує. Батьки можуть і не підозрювати, що він проявляє інтерес до якогось предмету. І як тільки він «випадає» з поля зору батьків, тут же намагається зробити задумане. На такий випадок рятувальники радять мамам і татам: якщо ви залишаєте «на хвилину» двері відкритими, необхідно зняти або застопорите клямку. Але якщо сталася біда, і ви викликали рятувальників, то до їхнього приїзду постійно підтримуйте контакт з малюком. Голос тата або мами буде для нього як заспокійливий засіб, і він не розплачеться, зрозуміє, що батьки поруч.

Другий тип пригод пов'язаний з синдромом тривалого здавлення. Навколишній світ цікавий не тільки зовсім маленьким дітям, а й старшим хлопцям (від 6 до 13 років). Заради цікавості вони можуть сунути свій ніс куди завгодно. І часом це призводить до сумних наслідків.

Справа в тому, що тривале здавлювання м'яких тканин викликає особливий вид травми - синдром тривалого здавлення. Він характеризується порушенням або припиненням кровотоку і обміну речовин в здавлених ділянках тіла, що призводить до руйнування і омертвіння тканин.

У якихось випадках це може стати і причиною смерті ураженого після звільнення, наприклад, з-під завалу.

У практиці були випадки, коли діти десь знаходили наручники, одягали їх на себе або приковували ними своїх друзів, скажімо, до сходів або батареї. Доводилося рятувальникам виїжджати за викликом і звільняти «в'язнів» від «кайданів». Це стосується також різних кілець, шайб, браслетів. Зокрема, не так давно був випадок, коли рятувальники знімали шайбу з пальця 3-річної дитини. Ні сам він, ні його батьки не змогли зняти її і викликали рятувальників.

Дітям, а особливо їх батькам,на вулиці (і взагалі в житті) потрібно бути дуже обачним і обережним і не шукати собі небезпечних пригод.

Наведемо ще один приклад. Він пов'язаний не з дитячими пустощами, а з реакцією дитини на ту чи іншу надзвичайну ситуацію.

Якось виникла пожежа в одній з квартир багатоповерхового будинку. Через п'ять хвилин рятувальники були вже на місці. Внаслідок злагоджених та професійних дій пожежних з палаючої квартири винесли двох дітей - хлопчика років п'яти і дівчинку семи-восьми років, яка була без ознак життя. Після проведення рятувальниками  реанімаційних заходів  у дівчинки з'явився пульс.  А далі вже лікарі контролювали її стан до самої лікарні.

І тут виявилось, що в палаючій квартирі залишилась ще одна дитина - хлопчик: він з переляку сховався в шафі, і тільки кмітливість пожежного, який вирішив оглянути буквально «всі щілини» у квартирі, врятувала йому життя.

Як з'ясувалося пізніше, діти залишилися на якийсь час одні, без батьків і вирішили зіграти «у війну». Звичайно, не обійшлося без сірників. В результаті - пожежа.

Цей випадок дуже показовий. Замість того щоб якось про себе повідомити (наприклад криками, стукотами) або спробувати вирватися з вогнища загоряння, хлопчина сховався у шафу. До речі, діти нерідко під час пожеж ховаються в найзатишніших куточках приміщень. Тому рятувальники просять батьків пояснювати дитині, щоб він у разі спалаху постарався якомога швидше віддалитися від осередку вогню, а якщо це не вийшло, то будь-якими способами (криками, стукотами і т. п.) дати знати, де він знаходиться. Тоді його буде легше знайти й визволити з біди. Не дарма ж під час великих надзвичайних ситуацій влаштовують так звані хвилини мовчання: для того щоб почути хоч якийсь шурхіт, звук, сигнал, сподіваючись відшукати в завалах ще кого-небудь і прийти на допомогу.

При цьому не зайве ще раз нагадати батькам і взагалі дорослим, що не можна залишати малих дітей самих вдома, без нагляду.

Так, попередження дитячого травматизму головним чином лягає на плечі батьків. Багато в чому саме від їх знань, дій залежить життя дитини і культура безпеки в цілому. А вона складається з величезної кількості складових. Не можна виховати культуру безпеки, коли, наприклад, батьки кажуть дитині, що треба пристібатися в машині ременем, а самі цього не роблять. Прекрасно, якщо мама і тато пояснять дітям, як правильно себе вести вдома і на вулиці, що можна і чого не можна робити. Або розкажуть, як правильно переходити дорогу, а потім у школі це знання закріплять вчителя. Але ще більш важливо, щоб дорослі самі скрізь і завжди дотримувалися правила безпечної поведінки у всіх сферах життєдіяльності.

Завідувач обласним методичним кабінетом Федор О.Т.

Категорія: Пам*ятки для населення | Додав: Nataly (02.04.2015)
Переглядів: 39 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0